Машоканя Ольга
Маріупольська ЗОШ І – ІІІ
ступенів № 20
|
Інтерв'ю з дитиною Великої вітчизняної війни
Барсуковою
Софією Михайлівною
1.04.2015 року учні п’ятих класів
загальноосвітньої школи № 20 мали можливість поспілкуватися із дитиною Великої
вітчизняної війни Барсуковою Софією Михайлівною у межах громадсько –
патріотичного виховання. Ці зустрічі у стінах нашого закладу стали
традицією. Вчителі, учні заздалегідь готуються до таких заходів, створюючи
атмосферу доброзичливості, привітності, затишку для ветеранів та дітей війни.
На жаль, у мікрорайоні нашої школи залишилось дуже мало Ветеранів Великої
Вітчизняної війни, які б могли відвідати заклад та поспілкуватися з учнями,
поділитися своїми спогадами та враженнями від пережитих подій. Звісно класні
керівники разом із активом класів відвідують ветеранів вдома, не залишаючи їх
без уваги і піклування. У зв'язку з
цим частими гостями нашої школи стали
діти війни та в'язні концтаборів.
Дитина війни Барсукова Софія
Михайлівна поділилася своїми спогадами
про непросте дитинство, яке асоціюється в жінки із вимушеною депортацією її
родини із окупованої фашистськими військами території, із матеріальною скрутою,
із тяжкою хворобою, яка ледь не забрала життя. Гостя розповіла дітям про
причину евакуації її родини з рідного міста та про жахливі обставини, що цьому
сприяли. Батько Софії Михайлівни був партійним працівником, який сумлінно
відстоював права своєї держави і не мав наміру коритися владі загарбників. Як
стало відомо, німці розстрілювали комуністів разом із їхніми сім'ями, якщо ті
відмовлялися від співпраці. Тому батьки Софії Михайлівни вирішили покинути
рідне місто.
Із особливою ніжністю Софія
Михайлівна пригадує обставини, за яких вона разом із молодшим братом
врятувалися від малярії. Військовий шпиталь, до якого звернулися батьки
дівчинки, не надавав жодної медичної допомоги мешканцям околиць. Однак завдяки
вмовлянням двох воїнів-калік, людей, які не зчерствіли під впливом жорстоких
реалій війни, діти все-таки були врятовані. Тож не зважаючи на свій юний вік
дівчинка сміливо витримала всі випробування, що випали на її долю в ті нелегкі
часи.
Відголоски війни постійно лунають
у пам’яті Софії Михайлівни, нагадуючи зайвий раз про моральні цінності та
пріоритети, які має ставити перед собою кожен із нас. Але для жінки війна
закарбувалася іще й у вигляді шраму від поранення. Історію, яка трапилася із
нею 1947 року, у місцевій пресі називали «війною мирного часу». Дівчина
самотужки спробувала викопати металевий предмет, схожий на міну. Після операції
на нозі, із якої майстерно видалили два уламки від розірваного снаряда,
працівники лікарні жартома прозвали Софію «юним сапером».
У цьому контексті гостя звернула
особливу увагу дітей на те, аби уникати підозрілих предметів на вулицях,
застерегти своє життя і здоров’я від нещасного випадку.
На останок Софія Михайлівна
звернулася до школярів із мудрою настановою: «Поважайте один одного, не
ображайте, а головне – навчайтеся, адже навчання – це світло, яке світитиме вам
до кінця життя».
Хочеться зазначити, що Софія
Михайлівна є постійною гостею нашої школи, тому беручи у неї це інтерв'ю ми
відчували себе дуже щасливими та в одночас сумними – як мало їх залишилось, тих
хто пам'ятає ті часи.
Немає коментарів:
Дописати коментар