неділю, 3 травня 2015 р.

Сахарова Д. Іллічівська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів Костянтинівської районної ради

Сахарова Дарина
Іллічівська спеціалізована школа І-ІІІ ступенів

ДРУГА СВІТОВА ВІЙНА ОЧИМА «ДІТЕЙ ВІЙНИ»
Друга світова війна - руйнівна та трагічна сторінка в житті мільонів людей. За жорстокістю й кровопролитністю з нею не зрівняється жодна. У серцях та свідомості свідків тих страшних подій - «дітей війни», й досі гомонить відлуння остраху й жалю. У своїх снах вони часто бачать епізоди тих буремних днів, свідками яких мимоволі стали. Ми не повинні забувати ані подвигу наших рідних, ані тих часів, щоб у подальшому не допустити розгортання війни.
У сучасній українській історіографії дану тему досліджували такі науковці як М. В. Коваль [1], Е. Кинзерський [2], С. Алексієвич [3],   І. М. Грідіна [4] та ін.
Ті люди, котрі у роки Другої світової війни були маленькими дітьми, наразі є бабусями й дідусями, деякі з них мають уже правнуків. Для того, щоб усвідомити особливості повсякденного життя в умовах війни, упродовж 5-6 квітня 2015 р. ми взяли інтерв’ю у подружньої пари - Марченко Раїси Егорівни та Марченка Петра Іларіоновича (Додаток А), 1938 р. народження. Петро Іларіонович розказав нам про особливості харчування впродовж війни й скрутне сімейне становище: «Родители боялись, что мы будем голодные и старались прокормить нас тем, что было. А было немного съестного. Ели лепешки из лободы, различных других трав, мама варила борщ. Но, если честно, борщем это сложно назвать: один буряк, вода, несколько маленьких картофелин на большую кастрюлю для большой семьи. Было сложно выживать. Я не мог тогда ничего осознавать в целом. Просто запомнился вкус «деликатесов». Мои внуки удивляются, почему это дед собирает после еды крошки, а мне не смешно. Ведь наесться вдоволь хлеба было непросто» [5]. Раїса Єгорівна розказала нам про відчуття, які вона пережила: «Было мне где-то лет пять, помню шум, гул самолетов и мамины испуганные глаза. Она (Додаток Б), бедная, меня, старшую сестренку быстро потащила в подвал. Не помню сколько мы там находились, а страх остался» [6].
Для дітей, які разом з родинами перебували на окупованій території довелося бачити нацистських загарбників у вічі. Петро Іларіонович зазначає із цього приводу: «В 44-м мама (Додаток В) и папа уже не жили вместе, отец был в Суммах. Но положение с продовольствием там было немного лучше. Папа позвал нас к себе. Мы ехали в поезде. Мама везла маленький оклунок вещей. Глядь, мы увидели молодого высокого немца, в форме, он к нам подходил, приближался все ближе и ближе. После чего - остановился. Мама после рассказывала мне взрослому, что думала - все, конец, «вышвырнет» с поезда. Но к нашему удивлению он спросил: «Куда едешь, матка? Мальчик, кто ты будешь?» – А я стал на сиденье и ответил: «Я есть советский солдат». Тут мама вообще встрепенулась. А немец вытащил из кармана и дал мне большую шоколадку и сказал: «Гуд кляин!»» [7]. Адже, не дивлячись на те, що нацистські загабники  були жорстокими та свавільними, траплялися й такі молоді юнаки, яким певно, війна не була потрібна.
Багато хто прийшов з поля бою поранений, мільони були вбиті. Раїса Єгорівна наводить відомості про свої відчуття, коли в 1943 р. її батько повернувся додому з фронту: «Папка (Додаток Г) мой вернулся домой в 43-м. Не прошел всю войну, так как был сильно ранен в ногу и попал в госпиталь, потом – вернулся домой, ведь был не в состоянии дальше воевать. Смутно помню папу до этого – без палочки, брал меня на руки, а после ранения – всю жизь его мучали боли, осколки не давали покоя. Маленькие были, бегали, а папа часто делал перевязки, нога не сгиналась» [8]. Проте, не дивляись ні на що, люди навіть у часи війни самовіддано працювали, мріяли про краще майбутнє, вірили в перемогу над загарбниками. Раїса Єгорівна розповідає: «Было тяжело, но папа мой работал сапожником, не сложил руки. У него и во время войны было много заказов. Подолгу сидел в отдаленной комнатке в доме – «коморке» и трудился. На маме была вся домашняя работа. Она -женщина неграмотная. Читал ей папа. Но какая мастерица и рукодельница! Сама научилась  красиво шить, вязать, вышивать. Все завидовали нашему уюту даже в те лихие годы» [9].
Багатьох молодих хлопців та дівчат німці вивозили на роботи до Німеччини. Не оминуло це й старшого брата Петра Іларіоновича – Івана (Додаток Д). У 1941 р. він потрапив до німецького концтабору. Пробув там певний час, а потім їх розмістили по німецьких сім’ях для того, щоб працювати в їхньому господарстві. А робота була несамовита.  Іноді, навіть, били. Після звільнення м. Кельну англійцями, Івана разом із іншими передали радянським військам. Далі – він служив в армії у м. Вологді й у 1947 р. повернувся на Батьківщину. Петро Іларіонович зазначає: «За все время не было от брата никакой весточки. Подростал и стал замечать, что мама все смотрит на фотографию брата и плачит. Она думала его уже не было в живых. Однажды, мы были на вокзале, когда собирались ехать к отцу, а у мамы был мешок с хлебом и фотографией Вани. Она только отвернулась – пропал и мешок и фото. Было очень жаль» [10]. Проте, після повернення, Іван через два роки одружився з Марією, яка була трактористкою, однією з перших жінок, яка  їздила на «Фурзончику» ще 1925 р. Діток у них не було, на жаль. Проте, прожили разом усе життя.
Отже, образ Другої світової війни у «дітей війни» асоціюється з шумом літаків, скрутним матеріальним положенням, непосильною роботою батьків та острахом перед загарбниками. Проте, навіть у ті трагічні та буремні періоди життя у людей була наснага працювати далі, виховувати дітей, захищати свою рідну Батьківщину! Нам необхідно брати з них приклад!





СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

1.  Коваль М. В. Україна крізь віки: у 13 т. / М. В. Коваль. – К.: Альтернатива, 1999. – Т.12: Україна у другій світовій і Великій Вітчмзняній війнах (1939-1945). – 335 с.
2.  Кинзерский Э. Жизнь в Донбассе «под немцем»: лечились, учились и играли в футбол // Салон Дона и Баса. – 2007. – 7 сентября.
3.  Алексиевич С. Последние свидетели / С. Алексиевич. – М.: Пальмира, 2004. – 238 с.
4.  Грідіна І. М. Образ війни очима дітей // Нові сторінки історії Донбасу: зб. ст. / гол. ред. Та упорядник З. Г. Лихолобова. – Донецьк: ДонНУ, 2008. – Кн. 8. – С. 263-273.
5.   Марченко Петро Іларіонович, 1938 р. народження, м. Костянтинівка, бесіда тривала 1 годину, запис зроблено 5 квітня 2015 р.
6.  Марченко Раїса Єгорівна, 1938 р. народження, м. Костянтинівка, бесіда тривала 30 хвилин, запис зроблено 5 квітня 2015 р.
7.  Марченко Петро Іларіонович, 1938 р. народження, м. Костянтинівка, бесіда тривала 1 годину, запис зроблено 5 квітня 2015 р.
8.  Марченко Раїса Єгорівна, 1938 р. народження, м. Костянтинівка, бесіда тривала 1 годину, запис зроблено 6 квітня 2015 р.
9.  Марченко Раїса Єгорівна, 1938 р. народження, м. Костянтинівка, бесіда тривала 40 хвилин, запис зроблено 6 квітня 2015 р.

10.  Марченко Петро Іларіонович, 1938 р. народження,                                       м. Костянтинівка, бесіда тривала 50 хвилин, запис зроблено 6 квітня 2015 р.

Немає коментарів:

Дописати коментар