неділю, 3 травня 2015 р.

Мате Ю. Урзуфська ЗОШ І-ІІІ ступенів Першотравневої районної ради

Мате Юлія
Урзуфська ЗОШ I-III ступенів

Урзуф: роки окупації

      Війна - це найбільше зло на землі. У її вогні гинуть чоловіки, залишаючи вдів і сиріт, юнаки, залишаючи дівчат без майбутніх чоловіків, а націю - без народжених дітей. Живуть ще ветерани Другої світової війни, живуть ті, хто не воював, але пам'ятає війну. Саме завдяки їх спогадами ми дізнаємося про трагедію і страшні сторінки нашої історії. У 2015 році ми провели опитування свідків тих подій і спробували відновити історію села Урзуф в роки Великої Вітчизняної війни.
   Велика частина Сталінської області була окупована восени 1941 року частинами 17 польовий і 1-ї танкової армій вермахту. 7 жовтня німці взяли Бердянськ. Вранці наступного дня вони рушили на Мангуш. 7-ма моторизована піхотна дивізія СС Лейбштандарт СС «Адольф Гітлер» просувалася швидко, не зустрічаючи особливого опору радянських військ. У самому Мангуші підступи у напрямку до Маріуполю прикривали підрозділи 726-го стрілецького полку 395 стрілецької дивізії 9-ї армії Південного фронту. Підтримку вогнем здійснював 968-й артилерійський полк. На підступах до селища були створені протитанкові перешкоди і загородження. Ворога зустріла на західній околиці Мангуша батарея Тодоса Гибало. Вступати в бій з переважаючими силами противника не було сенсу. Тому Гибало приймає рішення пропустити штурмовий загін ворога і вдарити їм услід. Маневр удався. Батарея Гибало майже в упор розстрілювала знаряддя німців і піхоту. Вогнем знарядь відважні воїни знищили 180 чоловік піхоти противника, дві штурмових гармати і дві автомашини. Три години тривав нирівний бій. У перестрілці загинув сам Тодос Гибало і дванадцять його бойових товаришів. Місцеві жителі знайшли тіла загиблих, зібрали їхні документи, а героїв поховали в осінньому саду.
      З окупованого Мангуша по ялтинській дорозі в сторону Азовського моря прямувала невелика частина 2-ї мотоциклетно-стрілецької роти під командуванням оберштурмфюрера СС Германа Вейзера з метою захоплення прибережних селищ. Село Урзуф було окуповано німцями 8 жовтня 1941: німці тут встановили комендантську годину. Після шостої вечора виходити на вулицю місцевим жителям заборонялося, заборонялося слухати радянське радіо, заняття в школі припинилися, будівлю школи німці перетворили в штаб польової жандармерії. Актив села, багато комуністів і комсомольців булиорозстріляно. На початку квітня 1942 близько двохсот 15-16-ти річних юнаків і дівчат з села відправили на примусові роботи до Німеччини. Як згадують учасники цих подій, до Маріуполя довелося йти пішки, а там їх завантажили в товарні вагони і повезли в далеку Німеччину. У Німеччині кому з них довелося працювати на фабриках і заводах, а кому в господарстві німців-бауерів виконувати всю домашню роботу (Дивись додаток№1). У вересні 1943 року фронт наближався до села Урзуф, німці в поспіху відступали. З перших днів вересня жителі Урзуфа помітили незвичайний рух військ противника, розташованих у селі. Найбільше пожвавлення було біля німецької комендатури, яка була розташована в будівлі початкової школи. 8 вересня румуни зібрали чоловіче населення  в центрі села. Оголосили про термінову евакуацію, на збори дали дві години. Виводили людей з села окремими групами в бік Червоного поля. По дорозі багатьом вдалося втекти, сховатися в балках і садах. Доля інших односельців досі не відома.
       11вересня через Урзуф пройшли 2 каральних загони: німецький та
румунський. Вони виконували спеціальне завдання, дане Гітлером, відступаючим частинам: знищувати все! Німці намагалися вивезти колгоспну худобу, але не встигли це зробити. Всіх жителів села вигнані в поле, там вони переховувалися від німців під відкритим небом протягом декількох днів. Як тільки в село увійшли радянські солдати люди повернулися в свої будинки, але на місці більшості будинків вони побачили попелища від пожежі, більша частина села була спалена. Особливо постраждала та частина села, через яку пройшли німці. Село звільнила Червона Армія 14 вересня 1943. Через село пройшли нечисленні з'єднання 371 стрілецького полку і військова техніка 664 мотострілецького полку. При звільненні села від німецько-фашистських загарбників загинули смертю хоробрих три бійці 151 розвідувальної роти 130 стрілецької дивізії: командир взводу, молодший лейтенант Петро Григорович Яковлєв, сержант Олександр Прохорович Сметанін, рядовий Андрій Шапошніков. Всі троє були поховані в центрі села.
      Багато жителів села проявили героїзм на фронтах Великої Вітчизняної війни. Старший сержант Горбач Михайло Іванович був нагороджений п'ятьма медалями та сімома орденами, брав участь у форсуванні річки Німан і штурмі Берліна(Дивись додаток№2). Кияненко Олександр Васильович нагороджений чотирма орденами і багатьма медалями, тільки в одному бою під Вітебськом він зумів підбити три танки противника. А.А. Мнекін був нагороджений багатьма бойовими медалями, двічі поранений, брав участь у штурмі Берліна (Дивись додатки №3,№, 4). Близько 250 жителів села билися на фронтах Великої Вітчизняної війни, майже 180 осіб не повернулися ...
       Війна пройшла вогненним полум'ям через серце кожної радянської людини того часу. Важко назвати сім'ю, яка б не втратила близьких людей у ​​цій страшній, жорстокій війні. Нащадкам потрібна історія для того, щоб виносити з неї уроки. Минуле забувати не можна. Та й забути його неможливо. Минуле в нас самих, і від нього нікуди не втечеш!

Список використаних джерел та літератури:
1.Твої визволителі, Донбас. Донецьк, 1976.
2.Щербань А.Н., Рутенко А.А. «Сторінки літопису Донецького», К., 1963р.
3.Донеччина у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945. Донецьк, 2008.
4.Кудакоцев С.І. «Приазовський Урзуф». Бердянськ, 2007.
5.Архівні матеріали з особистих фондів Аджавенко Н.К.

6.Спогади ветеранів Великої Вітчизняної війни-мешканців с. Урзуф.

Немає коментарів:

Дописати коментар