Селезньов Олексій
Черкаська ЗОШ І-ІІІ ст №2
Слов’янський район
ПОВСЯКДЕННЕ ЖИТТЯ
ЖИТЕЛІВ СЕЛИЩА ЧЕРКАСЬКЕ
В 1941-1943 РР.
Події Другої
світової війни ніколи не забудуть ті, хто їх пережив. Дуже важливою є пам’ять
нащадків, які не повинні забувати лихоліття війни, щоб не повтоорювати помилки
минулого. Учні Черкаської ЗОШ І-ІІІ ст. №2 не один рік ведуть дослідження
подій, пов’язаних з війною у своєму селищі. В сучасній історіографії, на мій
погляд, недостатньо розкриті питання пов’язані з повсякденним життям жителів
сіл в період 1941-1943 рр. Була поставлена наступна мета: дослідити життя
жителів селища Черкаське на основі опитування місцевих жителів,які пережили
події Другої світової війни
Для реалізації поставленої мети було
досліджено матеріали історико – краєзнавчого гуртка “Знаменка”, що працює в
школі; зроблено звернення до Черкаської селищної ради про кількість ветеранів
та дітей війни; проведено опитування мешканців села. На сьогоднішній день із
3200 чоловік,жителів селища Черкаське приблизно 700 чоловік це діти війни.
Цифра приблизна, тому що селищна рада не веде облік цієї категорії громадян.
Цим питанням опікується Слов’янське районне управління праці та соціального
захисту.
Досліджуючи матеріали гуртка ми дізналися
яким був ранок 22 червня 1941 року в селищі зі слів Марченко Алли Миколаївни,
працівника дитячої бібліотеки. Вона поділилася спогадами своєї бабусі Параски
Гаврилівни Кононенко в 2007 році. Ранок 22 червня – неділя, як завжди базарний
день. Хто торгував своїм крамом. А хто прийшов послухати радіо, так як приймача
майже ні в кого не було. Раптово на площі пролунав схвильований голос голови
селищної ради Кирила Жижченка: “Слухайте всі! Термінове повідомлення.” Із радіо
пролунала страшна звістка зі слів В. Молотова про початок війни з Німеччиною.
Жінки в паніці побігли додому, кидаючи свій товар. Звістка перевернула все їхнє
життя.
До приходу
німецьких військ в селищі було тихо. Чоловіки, які працювали на заводах в місті
Краматорську майже не з’являлися вдома: весь час на роботі. Місцевий колгосп
“12 років РСЧА” продовжував працювати – йшли жнива. 25 жовтня 1941 року в село
ввійшла німецька піхота тихо і несподівано зі сторони с. Привілля. А перед цим
майже без боїв відступили бійці Червоної армії. Багато жителів м. Краматорська,
в основному жінки та діти, переїхали в село. Серед них була і родина Виприченко
Валентини Андріївни (дівоче прізвище Проценко), колишнього директора нашої
школи. Про це ми дізналися провівши опитування жителів села. Валентина
Андріївна, 1936 року народження розповіла про життя своєї родини. До червня
1941 року сім’я проживала в Краматорську. В червні 1941 року батька призвали до
Червоної армії. Сім’я переїхала до маминого брата Федора Онищенка, який проживав
по вулиці ім. К. Лібкнехта (зараз вулиця ім.. Л. Бикова). В сім’ї було троє
дітей: Віра 1931 р.н., Валя 1936р.н., Женя 1938р.н.. Мати – Серафима
Никодимівна (по вуличному Сара) пішла працювати в колгосп. Оплата за трудодні.
Після того,як в село зайшла німецька піхота їхнє командування переселило
мешканців в сараї та підвали. Про те, що це була піхота ми дізналися із
описання вигляду – зелена форма. В хаті Онищенків було влаштовано штаб, а в
дворі встановлена польова кухня. Серед німецьких солдат Валентина Андріївна
запам’ятала одного – Едвіна. Він приносив до підвалу рисову кашу з м’ясом усім.
Коли Едвін дізнався, що маму називають Сарою, заборонив це робити. Сказав хай
буде Катя. Восени 1941 року сім’я зібрала городину. Молоко приносила мамина сестра
Марфа у якої німці не забрали корову. Також зі слів Валентини Андріївни ми
дізналися, що серед німецьких військових був лікар. Імені його вона не
пам’ятає, жив він по вулиці Свобода. До нього зверталися і місцеві жителі. Коли у малої Валі на руці утворився гнойний нарив
один із солдатів направив дівчину до лікаря, попрохавши за це молоко та яйця.
Лікар підрізав нарив, наклав пов’язку з ліками. Через 3 дні нарив загоївся.
Валентина Андріївна до сих пір вдячна йому за врятовану руку і життя. На Новий
рік солдати отримали подарунки від родичів: шоколад,галети та яблука. Солдати
приносили солодощі дітям. Валентина Андріївна і досі пам’ятає ті мерзлі яблука,
кожне з яких було загорнуте в паперову серветку, края якої були обрамлені
гілочками ялинки. Німецька піхота – прості солдати були незадоволені війною і
не дуже хотіли воювати. Вона розуміли, що війна це не вихід із ситуації.
Проблеми можна вирішувати мирним шляхом. І сьогодні війни не повинно бути.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ
1.
Соколова Г. «Півень заспівав – пролунав залп “Катюші”//. – Вісті. – 2004. – 3
лютого. – с.4
2.Соколова
А. Тревожное утро в Черкасском // Вести.
– 2007 . – 21 июня . – с.15
3.
Виприченко Валентина Андріївна 1936 р.н., селище Черкаське Слов’янського району,бесіда тривала 1,5 години, запис
зроблено 2 квітня 2015 року
Немає коментарів:
Дописати коментар