Серба Марія
Маріупольська ЗОШ І-ІІІ
ступенів № 19
ПОВСЯКДЕННЕ
ЖИТТЯ У СПОГАДАХ ОСТАРБАЙТЕРКИ
Повсякденне
життя є невід’ємною
складовою життя кожної людини, а особливо в роки Другої світової війни на
території чужої країни. Актуальність проблеми визначається тим, що одним з
напрямків повсякденності стали побутові умови остарбайтерів з Маріуполя на території
нацистської Німеччини.
В
сучасній українській історіографії дану проблему вербування, примусову працю та
умови праці в Німеччині з території радянської України в загальному ракурсі
досліджувала (Т. Пастушенко) [1]. Даний історик у своїй праці незначною мірою
взяв регіональний аспект дослідження проблеми остарбайтерів з території
Сталінської області [1].
Реалізуючи
мету дослідження, мною у травні 2014 році було проведено бесіду з Вірою Яшиною,
1924 року народження, яка в 1941 році була вивезена на роботу до
Німеччини.
Листи
остарбайтерів являють собою німецькі поштові картки, спеціально призначені для
остарбайтерів. Угорі на
картці чорніє штамп: OSTARBEITERLAGER (табір робітників зі Сходу), у правому
кутку – марка із зображенням Адольфа Гітлера. Під ними слова: «Привіт з
далекого краю Німеччини в рідну і любиму, квітучу Україну!» [1].
Остарбайтерам
видавали дві картки на місяць. Зайве писати не дозволялося. Непотрібна
інформація затушовувалася німецькою цензурою чорним чорнилом. Зміст
листів-карток дуже стислий, про себе і своє життя в полоні намагалися ми не
писати. Більше розпитували про те, що відбувається вдома, у рідному селі або
місті, чим торгують на ринку, який урожай. Закриті листи в конвертах можна було
передати тільки через приватних осіб, найчастіше це робили через солдатів [2].
Перебуваючи
ще Маріуполі, мені рекомендувалося взяти із собою в дорогу теплий одяг, взуття,
ковдру, ложку, виделку, чашку, тарілку і, хто хоче, музичний інструмент. Дорога
була довгою, через польський кордон. Там найманці проходили дезінфекцію,
медкомісію, відвідували баню. Після приїзду до Німеччини кожен працівник
отримував ідентифікаційний номер. На одязі нашивався нагрудний знак із номером
і позначкою «OST» [3].
На
біржах праці остарбайтерів розподіляли за місцем роботи – на завод, на фабрику
або шахту, до господаря на сільгоспроботи або в прислуги. Ось як згадує свій
шлях до Німеччини Віра Яшина: Доехали мы благополучно. Дорогой кормили хорошо, два раза
были в бане. Приехали 20 июля, живем в городе Вердал. Живем в бараках, работаем
на фабрике»
[4].
На початку нам доводилося
особливо важко. Нас селили у нашвидку побудованих дерев’яних бараках,
розташованих на території таборів для остарбайтерів. На перший час видавали
спецодяг, взуття – гумове або на дерев’яній підошві, солом’яний матрац,
подушку. Зимові речі, захоплені з дому, майже не знадобилися. Зима 1942–1943
рр. у Німеччині видалася дощовою і теплою. У бараках, які поділялися на кілька
кімнат, розміщувалося до 200 людей. Спали на двоповерхових ліжках, іноді вдвох
на одному місці. Робочий день, як правило, тривав від 10 до 12 і більше годин.
Один вихідний у неділю, іноді також у суботу. Харчування було триразовим: кава,
хліб, масло, юшка з капусти, брукви або картоплі. Рідним дозволялося висилати
посилки вагою не більше 250 грамів. До того ж, німецькі міста часто піддавалися
бомбуванням, у таборах траплялися пожежі, були жертви [5].
За
підневільну працю платили від 7 до 60 німецьких марок. Але навіть ці гроші
виплачувалися не сповна. Для українських робітників було відкрито ощадні
книжки, куди нібито німецькі хазяї відкладали половину зароблених
остарбайтерами грошей. Повернути ці гроші обіцяли перед від’їздом додому. Через
погане харчування в таборі доводилося докуповувати овочі на ринку. До того ж, у
Німеччині діяла карткова система на товари споживання [6].
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1. Пастушенко Т.
Остарбайтери з України: вербування, примусова праця, репатріація
/
НАН України. Інститут історії України. − К: Інститут історії України, 2009. −
284 с.
2. Воспоминания Веры
Яшиной – Музей «Батьківщина» Маріупольської ЗОШ № 19. – Ф. 2. – Оп. 1.
3. Там само.
4. Там само.
5. Там само.
6. Там само.
Засорін Кирило
Маріупольська ЗОШ І-ІІІ
ступенів № 19
ПОВСЯКДЕННЕ
ЖИТТЯ В УМОВАХ НАЦИСТСЬКОЇ ОКУПАЦІЇ ТЕРИТОРЇІ ПІВНІЧНОГО ПРИАЗОВ’Я НА ОСНОВІ УСНОЇ ІСТОРІЇ
Актуальність
визначається тим, одним з важливих аспектів повсякденного життя мешканців
Північного Приазов’я стало трудове виховання через шкільну освіту. Запроваджуючи
трудову мобілізацію українського населення, нацистські окупаційні органи мали
на меті максимально використати людські ресурси. Для реалізації намічених
завдань вони навіть планували залучати дітей і підлітків через систему освіти.
В
сучасній українській історіографії німецька політика в галузі шкільної освіти
вивчалася на території Сталінської області такими істориками, як В. Ленська [1], П. Добров і
М. Бистра [2], Я. Овччиникова [3].
Протягом
2013 року я спілкувався з Миколою Нефьодовим – уродженцем селища Каменськ,
Іллічівського району, міста Маріуполь, Донецької області, дитинство якого
випало на момент німецької окупації 1941-1943 рр.
У
лютому 1942 р. райхсміністерством окупованих Східних територій було видано
розпорядження «Про обов’язкове навчання української молоді». Відповідно з ним,
загальна освіта повинна тривати сім років… Кожна дитина може залишити навчання
після чотирьох років відвідування школи, якщо подальше навчання, через
схильність або бажання працювати, не є необхідністю. Однак райхскомісар
«України» Е. Кох, вважав, що освіта в Україні повинна перебувати ще на нижчому
рівні. У директиві під № 39 (26–28.08.1942 р.) з поміткою «Таємно!», він
зазначав наступне: «Трьохрічні школи дають аж занадто високу освіту». Очевидно,
що окупанти не поспішали давати місцевим дітям повноцінну освіту. Вони
розглядали школи як засіб експлуатації дітей. «Народні школи» виконували
функції своєрідної біржі дитячої праці [1, c.81-82].
На
сьогодні існує масив незаперечних доказів щодо використання праці школярів
окупаційними органами влади на українських землях, що було для них економічно
вигідно. Враховуючи нацистську політику тотального пограбування України, діти
та підлітки в цій злочинній системі були дешевою, чи навіть, безкоштовною
робочою силою. Під пильним наглядом окупантів відбувалося активне залучення
учнів шкіл до різноманітних сезонних сільськогосподарських робіт, до збирання
цінної лікарської сировини, до боротьби з сільськогосподарськими шкідниками та
заготівлі макулатури [2,c.101].
Нестача
робочих рук, що гостро відчувалася з 1942 р. і стала однією з причин більш
інтенсивнішого примусового залучення учнів шкіл до різноманітних сезонних
сільськогосподарських робіт. Відповідальність за виконання цього наказу
покладалося на старост сіл і селищ. У документі, поданому мовою оригіналу,
наголошувалося: «Приймаються до уваги тільки ті особи, які ще в підсобному
господарстві не працюють. Перевага… родичам робітників копальні, які не мають
малих дітей та школярам старшого віку» [3,c.13].
Масове
використання дитячої праці було поширено практично в усіх селах Північного
Приазов’я в
гарячу літню пору під час збиральної кампанії. Наприклад, голова Заводського
району в липні 1942 р. у розпорядженні до завідуючого середньої школи № 19 м.
Маріуполя вимагав: «В зв’язку з недостачею людського контингенту, що особливо
відчувається зараз з наступом збиральної кампанії (обмолоту зернових), школа
влітку повинна відіграти значну допоміжну роль… З цією метою слід зараз же
домовитися з старостами громадських господарств про чітке визначення об’єктів
роботи відповідно до віку дітей (збір лікарських рослин, фруктів, городини,
робота в степу та інше) [4].
Діти
та підлітки залучались до робіт зі збирання лікарської сировини, що вкрай
потрібна була в медичній і парфумерній галузях. У своїх спогадах Микола
Нефьодов згадує про збір кореня аїру та фіалки (півники), листя калини,
полуниці, кропиви, блекоти та дурману, буркун, бузиновий цвіт і ягоди, перця
стручкового (гіркий), ягоди чорної смородини та шипшини, кабакового насіння,
кісточки абрикос, воску. Залучали учнів школи до збору лікарських рослин,
зокрема, стручків жовтої акації. Активно залучали окупанти школярів до боротьби
з різними шкідниками сільськогосподарських культур [5].
СПИСОК
ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ:
1.
Ленська В. В. Фашистська
шкільна політика на окупованій території України // Український історичний
журнал. – 1990. − № 10. – С. 81-86.
2. Добров
П. В., Бистра М. О. Система
освіти в Донбасі у роки Великої Вітчизняної війни. – Донецьк, 2006. − 273 с.
3. Овчинникова
Я. С. Діти і
підлітки Донбасу в умовах Великої Вітчизняної війни (1941–1945рр.): автореф. анд.
На здобуття наукового ступеня анд.. Іст. Наук: 07.00.01 «Історія
України». –
Донецьк, 2011. –
21 с.
4. Воспоминания Николая Нефедова – Музей
«Батьківщина» Маріупольської
ЗОШ № 19. – Ф. 2. – Оп. 4.
5. Там само.
Немає коментарів:
Дописати коментар