Сова А. НВК Красноармійської міської ради

Cова Анастасія

Красноармійський навчально-виховний комплекс

«Діти війни. Так, ми бачили, ми пережили»

Пам`ять — нескінченна книга,

Її не можна переписати.

Друга світова війна стала кровопролитним і жорстоким військовим конфліктом за всю історію людства.

Для українського народу Друга світова війна розпочалася 17 вересня 1939 року, коли радянські війська перейшли польсько-радянський кордон. У відповідності з Пактом про ненапад від 23 серпня 1939 р., зокрема «Таємним додатковим протоколом», Західна Україна переходила під контроль Радянського Союзу.

Воєнні дії на території України тривали з першого дня війни до 28 жовтня 1944 року. Українці у складі багатонаціональних радянських військ брали участь у переможному завершенні війни з гітлерівською Німеччиною і в боях з арміями мілітаристської Японії.

З того часу минуло багато років, і я зараз не можу нікого засуджувати. Велика кількість людей ціною власного життя виборола перемогу, проявивши самовідданий героїзм. У ті страшні роки майже третина населення СРСР, а це більше 70 мільйонів, прожила в умовах жорстокої німецької окупації.

Вижити. Ось що було головною метою всіх, хто перебував на окупованій радянській території. Способи виживання обирали різні. Одні йшли в партизани. Інші - на службу в поліцію, ставали старостами, працювали у відкритих окупантами лікарнях і школах. Але більшість мирних жителів прагнуло до одного: не потрапити під кулі, байдуже - німецькі або партизанські, добути хліба, картоплі та інших продуктів для себе і своєї сім'ї, щоб не померти з голоду, дістати хоч трохи дров чи вугілля, зберегти теплі речі, щоб загинути від холоду.

Перечитавши багато літератури, я дізналася про тогочасне життя і виживання простого люду. Дуже цінними для мене є спогади «дітей війни». Будь-яка війна найбільше несе горя дітям, адже їм зовсім незрозуміло, навіщо воюють дорослі, чому вони такі жорстокі ,чому так страшно навколо.

У спогадах Купіної Р.В читаю: «На все життя залишилися спогади про жахи війни . У нашому будинку поселилися два німці. Один з них називав мене «іудою», я була схожа на єврейку. Мама мене постійно ховала від нього. Але одного дня він був напідпитку, побачив мене, поставив під стінку і направив пістолета. Мама впала на коліна, почала плакати, кричати і вблагати його не вбивати дочку. Я плакала і тремтіла від страху. На щастя, в будинку був другий німець, він вискочив і вибив пістолета з його рук. Так я і була врятована».

У спогадах Заставенка В.І. «1941 рік. Сталіно. У місті немає ні Червоної армії, ні німецьких військ. По місту пробігають мародери. По дорогах у напрямі Гришина рухається потік біженців. Ніхто не знав, що Володимир, Ганна і Віктор - це вже діти війни. Фронт наздогнав біженців між селом Іверське і хутором Іверським. Саме тут, на дорозі, розігралася трагедія війни: німецькі війська, Червона армія, вибухи, стрілянина, техніка, що горить, крики,стогони, повна плутанина. У цьому казані, що горить, військові, цивільні діти. Куди подітися? Ноги випереджають думки - в перше найближче підворіття. Тут жила сім`я Іванцових. Після визволення східної та центральної України, ми перебралися на батьківщину батька - село Миропілля Сумської обл. Тут ми, діти війни, в одному строю з дорослими працювали в рільничих бригадах»

Попри постійні жахи війни, в яких минало їх дитинство, діти відчували гостру потребу в їжі . «Поля. Небо. Ґрунтові дороги. Як хочеться пити, їсти, але їжі немає. Мати, зігнута під тяжкою ношею усіляких речей, щоб потім обміняти на їжу. Інші жінки, з ними також діти. Йдемо по вулиці, і раптом, поблизу одного двору - запах свіжеспеченого хліба! Хліба, хліба - плаче й кричить голодна моя душа. І я дихаю й ковтаю слину. Ми заходимо в двір, й мати кричить й благає жінку дати мені шматочок хліба.

·                     Бач чого! Хліба! Та в мене самої четверо дітей, їх вашими «спасибі» не нагодуєш! (Спогади В.М. Штучної).

Діти втрачали батьків, братів і сестер. Іноді налякані діти по кілька днів сиділи поруч з холодними тілами загиблих матерів, чекаючи вирішення своєї долі. У кращому разі їх чекав радянський дитбудинок, в гіршому - фашистські катівні. Але багато боролися з фашизмом зі зброєю в руках, стаючи синами і дочками полків.

Період Другої світової війни - жорсткий та кривавий час. Війна забрала з собою багато життів, зруйнувала безліч щасливих сімей, принесла руйнування в наші міста. Проте кожна війна закінчується, і винуваті завжди відплачують за кожне загублене життя, за кожну дитячу сльозу. Сьогодні ж ми повинні дізнаватися якомога більше про ті події, і вшановувати тих , хто виборов для нас цю перемогу, жити в мирі та не допускати повторення цього жахіття.