Непомнящих К., Хандога С. Прелеснянська ЗОШ І-ІІІ ступенів Слов'янської районної ради

Непомнящих Костянтин Євгенович, 

Хандога Сергій Станіславович.

Прелеснянська ЗОШ І-ІІІ ступенів

Життя українців села Прелесного та села Майдану у роки Другої світової війни за даними діалектних досліджень

Сучасна українська наука перебуває на порозі нового етапу свого розвитку. Її перебудова в останні десятиріччя спрямована в бік очищення від ідеологічних нашарувань радянського минулого [1]. Окрім того, сфери гуманітарних наук торкнулися й інтеграційні процеси. Так, наприклад, дані суто лінгвістичних діалектологічних експедицій стають надзвичайно цінним джерелом і для вивчення історії країни. Особливо цікавими й цінними і для пересічного читача, і для науковця-історика є свідчення людей, які пережили роки Другої світової війни. Глибоке і всебічне дослідження та правдиве висвітлення історії нашого народу в ті страшні й трагічні роки стало сьогодні одним із важливих завдань учених.

Актуальність пропонованого дослідження зумовлена необхідністю виявлення особливостей життя й побуту українців села Прелесного та села Майдану у роки Другої світової війни за свідченнями очевидців і учасників цих подій.

Мета роботи – вивчення повсякденного життя населення села Прелесного та Майдану за умов Другої світової війни.

Страшна війна призвела не тільки до величезних матеріальних, людських втрат, а й вплинула на свідомість, моральний стан мільйонів людей, залишила глибокий слід у їхній пам'яті.

Колесник  Віктор Захарович, 1941 року народження, мешканець села Прелесного повідомив: «Я народився в Прелєсному. Помню, шо в дєцтві під кроваттю ночував. Німці ганяли дітей в Германію, приходилось ховацця під кроваттю» [3].

 «Дівчаток виганяли з села на відправку в Германію. Стояли ешелони в Гавриловкі. Туда гнали. Я сховалась, три дні сиділа у погрібі, шоб не забрали», – розповідала  мешканка села Майдану Ростовська Клавдія Дмитрівна [6].

Війна залишила в Україні велику кількість дітей-інвалідів, дітей-сиріт. Сліпкарьова Людмила Андріївна, 1938 року народження, мешканка села Прелесного поділилась спогадами: «Я бачіла своїми глазами войну. Німці, то наступають, то отступають. Ми тікали в Байрик. Ноччю, летять самольоти німецькі. Начяли бомбить. Бомба розірвалася, і осколок попав міні в ногу. Міні було чітирі года. А там, де дорога на Краматорск, німці стоять. Охраняли дорогу німці, страшне. Дядько садове нас на бричку і везе. Приїхали до німців, зразу ж у госпіталь. Подивилися, ну шо робить, і одрізають ногу. Так всю жизнь я прожила без ноги» [7]. 

Болісні спогади наших інформаторів свідчать про тяжкі умови праці дітей у Німеччині. Корнієнко Ніна Пантеліївна, 1934 року народження, мешканка села Прелесного згадувала: «Во время войни ми були німцями вигнаті, я була в Германії, у лагерях. Старші робили на бінзінном заводі. А ми – малишня – у лігірі були, та проривали під проволокою дірки, і пашол по селах просить їсти, та ягоди по лісам збирать. Кормили нас рибою, чі пуголовками італійськими, у дішках, як сільодка, картошка ничіщіна, варина та бруква. Я щє у больниці лижала у німецькій. Там давали булочки, я булочки під  подушку ховала, хотіла систрі повизти туди в лагірь, а  міні ни дали. Я плакала» [4].

Багато людей було відправлено до Німеччини для нещадної експлуатації. Так, зі сльозами на очах, згадує Жижченко Марія  Прокопівна, мешканка села Прелесного: «У хазяїна було сім коров дойних, десять молодняка, дваццать три штуки свиней. У мене отут були мозолі (показує на руки), як на підошві. Коли я приїхала додому, я думала вони в мене навєкі осталися оті мозолі» [2].

У цих спогадах спливає також тема напівголодного виживання: «А їсти шо? Суп з бруквою. А на вечєрю всігда картошка в мундєрах, олія рапсова. Один раз поставила міні хазяйка в тарільці оцієї брукви і мясо курячє чі кролячє, а воно зилене. Один раз їду в степ і вона міні дає полу′днік, намазала тим сиром хліб. Як я розвиртаю, а там чірьвячьки. А міні дівчята казали, єслі тобі шо дасьть їсти, тобі не понаравилося, не ниси назад, бо й того не получіш, зарий там. Зарила я його. Нємки й кажуть, якшо він погано корме, так ти сходи до старости, пожалійся старості. Пішла я до старости і розказую, і плачю. Сидить і жінка старости. Я росказую і плачю. А вона й собі плачє. І зразу мине переводять до другого, чєрез дорогу»  [2].

Страшні події війни як лакмусовий папірець виявляли найкращі людські риси – уміння співчувати, переживати разом труднощі й горе: «Міні хочіцця за войну розказати. Усе время думаю про войну. Солдати пішли дальше, а один солдат вернувся ранений, прийшов до нас і каже нашому папі: «Дядя, спаси мине. У мене двоє дєток. Міні вже тікать нікуди». Папа його ховав два місяця. На горіщі жив той солдат» [6].

Такі розповіді, об’єднані в єдине ціле, можуть утворити потужну фактологічну базу, що дозволить вийти на рівень фундаментальних узагальнюючих досліджень. Усні свідчення спроможні, на нашу думку, розкрити маловідомі або замовчувані аспекти історичного минулого українського народу, зокрема і в часи воєнного лихоліття. Збирання усної історії – це, насамперед, можливість прямого контакту з людьми, які пережили війну та відчули на собі її згубний вплив. Більшість людей чекали на перемогу, розповідає Чала Людмила Семенівна, 1940 року народження, мешканка села Майдану: «Як уже німці оцтупали, наші солдати входили на конях, в’їжжали в село наше, і люди виходили із погрібів. Встрічяли і плакали (плаче). Дуже раді були побєді. Це дуже страшно. І дуже радосно стрічять було солдатів. Це міні дуже-дуже запомнилось» [8].

Отже, побутовий аспект життя населення в період Другої світової війни є на сьогодні малодослідженим у вітчизняній історії, через що необхідним стає його вивчення, особливо коли ще живими залишаються свідки, які здатні пролити світло на питання, що турбують сучасні покоління і на які не може поки що дати вичерпну відповідь офіційна історична наука.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ І ЛІТЕРАТУРИ

ДЖЕРЕЛА

1.           Гавеля О. М. Духовно-ціннісне спрямування особистості в роки Другої світової війни та у повоєнні роки на Україні.  Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв.

2.           Жижченко Марія  Прокопівна,  1924 року народження, мешканка села Прелесного  Слов′янського району Донецької області. Бесіда тривала 2 години, запис зроблено 20 серпня 2014 року.

3.           Колесник  Віктор Захарович, 1941 року народження, мешканець села Прелесного Слов′янського району Донецької області. Бесіда тривала 1 годину, запис зроблено 15 липня 2013 р.

4.           Корнієнко Ніна  Пантелеївна, 1934 року народження, мешканка села Прелесного  Слов′янського району Донецької області. Бесіда тривала 1 годину, запис зроблено 6 липня 2014 року.

5.           Лисенко О.Є. Друга світова війна як предмет наукових досліджень та феномен історичної пам’яті // Укр. іст. журн. - 2004. - № 5. - С.4.

6.           Ростовська Клавдія Дмитрівна, 1916 року народження, мешканка села Майдану Слов′янського району Донецької області. Бесіда тривала 1 годину, запис зроблено 15 серпня 2012 року.

7.           Сліпкарьова Людмила Андріївна, 1938 року народження, мешканка села Прелесного Слов′янського району Донецької області. Бесіда тривала 1 годину, запис зроблено 15 серпня 2011року.

8.           Чала  Людмила Семенівна, 1940 року народження, мешканка села Майдану   Слов′янського району Донецької області. Бесіда тривала 2 години, запис зроблено 30 червня 2014 року.

 Література

1.           Гавеля О. М. Духовно-ціннісне спрямування особистості в роки Другої світової війни та у повоєнні роки на Україні.  Національна академія керівних кадрів культури і мистецтв.

2.           Жижченко Марія  Прокопівна,  1924 року народження, мешканка села Прелесного  Слов′янського району Донецької області. Бесіда тривала 2 години, запис зроблено 20 серпня 2014 року.

3.           Корнієнко Ніна  Пантелеївна, 1934 року народження, мешканка села Прелесного  Слов′янського району Донецької області. Бесіда тривала 1 годину, запис зроблено 6 липня 2014 року.

4.           Лисенко О.Є. Друга світова війна як предмет наукових досліджень та феномен історичної пам’яті // Укр. іст. журн. - 2004. - № 5. - С.4.

5.           Ростовська Клавдія Дмитрівна, 1916 року народження, мешканка села Майдану Слов′янського району Донецької області. Бесіда тривала 1 годину, запис зроблено 15 серпня 2012 року.

6.           Чала  Людмила Семенівна, 1940 року народження, мешканка села Майдану   Слов′янського району Донецької області. Бесіда тривала 2 години, запис зроблено 30 червня 2014 року.