Рухленко Єлизавета
Загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів № 20
Дзержинської міської ради
СЕЛИЩА ЩЕРБИНІВКА І ПЕТРІВКА В УМОВАХ
«НОВОГО ПОРЯДКУ» ( ЗА СПОГАДАМИ ОЧЕВИДЦІВ)
Минуло майже 70 років як
закінчилась Друга світова війна, але й сьогодні залишаються такі питання, які
не набули висвітлення в науковій літературі. Так, поза увагою вчених
залишається історія великої кількості міст і містечок, сіл років Другої
світової війни, але для мешканців цих
невеликих населених пунктів історія їхньої малої Батьківщини дуже важлива. І,
напевне, що не тільки для мешканців цих містечок і сіл. Історія творилася
конкретними людьми, її складовими були невеликі, часткові епізоди, які
відбувалися у конкретних населених пунктах.
Для нас такою є історія нашого рідного міста і селищ.
Останнім часом у
наукових працях набагато повніше й об’єктивніше розкриваються сторінки участі
народу України в найбільшому воєнному конфлікті світової історії.
Окремих праць,
присвячених історії селищ не існує, але
в роботах Падри Д.С.,Сабіної А.М. «Дзержинськ»[1], Савченка В.І. «Наш Дзержинськ»[2], присвячених місту Дзержинську, містяться відомості і про
селища Щербинівка та Петрівка.
Аналіз літератури
показує, що окремих праць, присвячених
окупаційному режиму в с. Щербинівка та Петрівка у роки Другої світової
війни не існує, тому дана тема вимагає наукової розробки.
Отже, метою даної роботи є вивчення історії селищ Щербинівка та Петрівка в умовах «нового порядку» за спогадами
мешканців.
Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше вивчається окупаційний
режим за спогадами мешканців селищ Щербинівка та Петрівка.
Практичне значення роботи полягає у тому, що матеріали
можуть бути використані на уроках історії під час вивчення теми «Наш край в
роки Другої світової війни» та в шкільному музеї бойової та трудової слави
«Пам’ять», мають велике значення для виховання підростаючого покоління у дусі
патріотизму.
22 червня 1941 року, без
оголошення війни, нацистсько-фашистські війська напали на Радянський Союз.
Розпочалася Велика Вітчизняна війна. Ця новина швидко облетіла міста і села
України. Дізналися про початок війни і в селищах Щербинівка та Петрівка. Одразу почалась
підготовка до відсічі ворога: чоловіки йшли до військкомату з проханням
відправити їх на фронт[3], молодь була задіяна у ритті захисних окопів[4],
майно намагалися вивезти у тил але було вже запізно.
З 28 жовтня 1941 р. по 7 вересня
1943р. селища Щербинівка і Петрівка знаходилися в окупації[2]. У роки окупації житло людей було використано для
розквартирування німецьких солдат. Вони по-різному ставилися до місцевого
населення. Це визначалося характером людськими якостей окупантів: дехто
ставився із співчуттям, дехто із жорстокістю. Самі свідки не пам’ятають, щоб
окупанти вбивали, чи знущалися з місцевого населення. Лише в останні місяці
перебування, коли окупанти готувалися до оборони, готували захисні окопи, вони
використовували нагайки, щоб примушувати населення працювати[4].
Населення майже не опиралося окупантам. Були
лише випадки втечі від роботи, переховування. Частина населення співпрацювала з
окупантами, були поліцаями. Серед них траплялися різні люди: були жорстокі, які
намагалися вислужитися перед окупантами, і були такі, що навіть будучи
поліцаями, допомагали населенню[4],[5],[6].
Одним з негативних наслідків окупації було
вивезення населення на примусові роботи до Німеччини. Із Щербинівки було
вивезено 14 дівчат на примусові роботи до Німеччини[2]. Їхати туди вони не хотіли, тому про добровільність у
такому рішенні не можна і говорити. Жити і працювати на чужині було важко:
працювати доводилося багато, харчування було поганим, доводилося відчувати
знущання наглядачів. Відбувалися втечі, ув’язнення, утримання в концтаборі[7].
Харчування в роки війни було
поганим. У раціоні людей були овочі, каші, хліб. Краще харчувалися ті родини,
що мали корову, або ловили рибу[8].
Не діяли ніякі установи. Населення працювало у колгоспах, які тепер
називалися общинами. Зібраний уражай вивозився до Німеччини, а частина
залишалася на місці для харчування окупантів[4].
Отже, окупаційний режим в селищах
Щербинівка і Петрівка не відповідає загальноприйнятій точці зору про те, що
роки окупації - це масові вбивства,
знущання, голод та холод. Звісно, становище і життєвий рівень населення
погіршився, але у порівнянні з іншими містами та селищами України він був
легшим.
Визволенню селищ від загарбників
ми завдячуємо частинам 51-й армії Крейзера[9]. Визволителі селища були
з інших міст та сіл, але віддали своє життя за Щербинівку і зараз покояться у
братській могилі біля нашої школи.
Прихід радянських військ
населення зустріло радісно. Але у приході своїх військ теж були негативні
моменти. Населення, що перебувало в окупації, на той час вважалося зрадниками.
Чоловіки, що були у селищі, з приходом радянських військ, відправлялися на
фронт на передову. Ніхто з них не повернувся[4].
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ
ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1. Падра Д.С., Сабина А.М.
Дзержинск. – Донецк:: Донбас, 1982. – 59 с.
2. Савченко В.И. Наш
Дзержинск. – Донецк: ТОВ «АЛАН», 2003. – 230 с.
3. Спогади Беспальченка П.Ф.
( с. Щербинівка) // З фондів шкільного музею бойової та трудової слави
«Пам’ять» ЗОШ № 20.
4. Спогади Пакало М.Ф. (до
одруження Письменська М.Ф.) 1924 р.н.(с.
Петрівка) від 22.10.09 р. // З фондів шкільного музею бойової та трудової слави
«Пам’ять» ЗОШ № 20.
5. Спогади Панасенко Л.Й. (до
одруження Коваленко Л.Й.) 1932 р.н. (с.
Щербинівка) від 12.12.09 р. // З фондів шкільного музею бойової та трудової
слави «Пам’ять» ЗОШ № 20.
6. Спогади Пугач Н.І. (до
одруження Хороша Н.І.) 1932 р.н. (с. Щербинівка) від 10.09.09 р. // З фондів
шкільного музею бойової та трудової слави «Пам’ять» ЗОШ № 20.
7. Спогади Булатецької Г.І. про перебування на
примусових роботах у Німеччині // З фондів шкільного музею бойової та трудової
слави «Пам’ять» ЗОШ № 20.
8. Спогади Булатецької Г.І. про перебування на
примусових роботах у Німеччині // З фондів шкільного музею бойової та трудової
слави «Пам’ять» ЗОШ № 20.
9. Савченко В.И. Славный
путь 51-й армии // Дзержинский шахтер. – 1993.- № 98.
Немає коментарів:
Дописати коментар